Навчання пацієнта

 

Навчання пацієнтів - визначена медичними працівниками процедура, як важливий інструмент ефективного ведення пацієнтів. Ці стратегії можна використовувати для покращення результатів та задоволення пацієнтів, зменшення болю, та зменшення витрат на охорону здоров'я (Superio-Cabuslay, Ward, Lorig, 1996; Lorig, Mazonson, Holman, 1993; Leslie, Schuster, 1991; . Sluijs, Knibbe, 1991).

Навчання пацієнтів може бути визначено, як процес за допомогою якого медичні працівники передають пацієнтам інформацію, яка може змінити їхнє ставлення до свого здоров’я або покращити їхній стан здоров'я (Koongstvedt, 2001). Ранні медичні моделі розглядали пацієнта в пасивній ролі. Пацієнтам надавалося мало інформації та не пояснювалося для чого виконується дане завдання чи вправа. На сьогоднійшній день пацієнт виступає активним учасником реабілітаційного процесу, тому його потрібно навчити зрозуміти дану проблему, з  якою метою виконується певні завдання та вправи, та як правильно їх виконувати. Також більша відповідальність може лягти на плечі пацієнтів, оскільки вони будуть відповідальні за себе без відповідного контролю збоку фізичного терапевта чи лікаря (Wyss James F., Patel Amrish D., 2013).

Навчання пацієнтів продовжує набувати популярності, як сучасна важлива роль у діяльності фізичних терапевтів (Murphy, 1995).

Протягом 1950-х та 1960-х років програма фізичної терапії почала посилювати акцент на ролі фізичного терапевта, як вчителя та наприкінці 1970-х Американська Асоціація Фізичної Терапії (APTA) почали вимагати в рамках своєї акредитації програм для навчальних закладів, що надають ступінь фізичного терапевта, включення у навчальний план, таких дисциплін, як освітні навички та теорія викладання (Scully RM, Rames, 1989; АРТА, 1997).

Більшість фізичних терапевтів приймають роль вихователя, використовуючи навчання пацієнтів, як інструмент під час їх лікування (Chase, Elkins, Readinger, et al. 1993; Ice, 1985; Ley, 1982; Kindelan, Kent, 1986; Simonds, 1983, Sluijs, 1991).

Бар’єри

Існує багато потенційних бар’єрів під час навчання  пацієнтів. До них можна віднести заняття, роль родичів та культурний вплив. Мотивація - це складний процес управління поведінкою та розуміння того, що впливає на мотивацію пацієнта не завжди очевидне (Wyss James F., Patel Amrish D., 2013).

Також однією з перешкод є те, що пацієнти можуть отримувати інформацію від різних джерел, які можуть бути невірними або можуть бути засновані на неточних переконаннях. Тому забезпечте пацієнтів надійними джерелами, щоб вони могли самі оцінювати правильну інформацію. Також важливо запитати  пацієнтів, які бар'єри для змін вони бачать чи відчувають (Maiman, Becker, 1974).

Пацієнти також можуть потребувати розуміння цих питань та рішень. Вони також повинні мати реалістичну обізнаність наслідків дії чи бездіяльності. Якщо пацієнт не вірить, що лікування, ймовірно, допоможе, занадто багато бар'єрів і "витрат" на лікування, значить спроби змінити будь-які ці всі переконання повинні бути ініційовані (Maiman, Becker, 1974).

 

Відносини з пацієнтом

Продуктивні робочі стосунки між пацієнтом та терапевтом важливі. Добрі комунікативні властивості призводять до задоволення, кращому засвоєнню інформації, і кращому розумінню та виконанню програми терапії (Ley, 1982; Simonds, 1983; DiMatteo, DiNicola, 1982; Feinberg, 1988).

Sluijs, 1991 виявив, що пацієнти бажають брати участь, коли у них чітко описаний план терапії, такий підхід дозволяє клініцисту використовувати плановий та системний підхід до лікування. Пацієнти це визнають, як показник якості обслуговування.

Практичне застосування

Пацієнти рідше дотримуються виконання домашньої програми терапії, коли в ній не враховані їхні особливості та уподобання. Чим незручніша програма, тим менша ймовірність того, що пацієнт буде її виконувати (Posavac, Sinacore, Brotherton, et al, 1985; Bartlett, 1982).

Одна з стратегій цього - порадити пацієнтам виконувати вправи одночасно та в найзручніший час щодня (Wyss James F., Patel Amrish D., 2013).

Не забудьте індивідуалізувати  програму пацієнта  до навколишнього середовища там, де вона ймовірніше буде виконуватись (Wyss James F., Patel Amrish D., 2013).

Кількість вправ в програмі або час, який потрібно приділити може вплинути на виконання даної програми (як правило кількість вправ складає 5-6). Також врахуйте складність формулювання даних завдань чи вправ у Ваших інструкціях. Щоб бути ефективним, слід подавати інформацію простою щоденною мовою, значущою для пацієнтів, і з урахуванням їх потреб (Becker, 1985).

 

Джерела

1. Bartlett EE. Behavioral diagnosis: a practical approach to patient education. Patient Counseling and Health Education. 1982;4:29–35.
2. Becker MH. Patient adherence to prescribed therapies. Med 1985;23:539–555.
3. Chase L, Elkins J, Readinger J, et al. Perceptions of physical therapists towards patient education. Phys Ther. 1993;73:787–796.
4. Commission on Accreditation in Physical Therapy Education. Accreditation Handbook, 1997-1998, Alexandria, VA: American Physical Therapy Association; 1997:70.
5. DiMatteo MR, DiNicola DD. Achieving Patient Compliance. Elmsford, NY: Pergamon Press Inc; 1982.
6. Feinberg J. The effect of patient practitioner interaction on compliance: a review of the literature and application to rheumatoid arthritis. Patient Education and Counselling. 1988;11:171–187.
7. Ice R. Long-term compliance. Phys Ther. 1985;65:1832-1839.
8. Kindelan Y, Kent G. Patients’ preferences for information. J R Coll Gen Pract. 1986;36:461–463.
9. Koongstvedt PR. The Managed Health Care Handbook. 4th ed. Gaithersburg, MD: Aspen Publishers; 2001:788.
10. Leslie M, Schuster PA. The effect of contingency contracting on adherence and knowledge of exercise regimens. Purienr Educurion und Counseling. 1991;18:231–241.
11. Ley PH. Giving information to patients. In: Eiser JR, ed. Social Psychology and Behavioural Medicine. New York, NY: John Wiley & Sons; 1982:339–373.
12. Lorig KR, Mazonson PD, Holman HR. Evidence suggesting that health education for self-management in patients with chronic arthritis has sustained health benefi ts while reducing health care costs. Arthr Rheum. 1993;36(4):439–446.
13. Maiman LA, Becker MR. The Health Belief Model: origins and correlates in psychological theory. Health Education Monographs. 1974;2:336–353.
14. Murphy W. Healing the Generations: A History of Physical Therapy and the American Physical Therapy. Lyme, CT: Greenwich Publishing Therapy Association; 1995.
15. Posavac El, Sinacore JM, Brotherton SE, et al. Increasing compliance to medical treatment regimens: a meta-analysis of program Evaluation and the Health Professions. 1985;8:7–22.
16. Scully RM, Rames MR, eds. Physical Therapy. Philadelphia, PA: JB Lippincott Co; 1989.
17. Simonds SK. Individual health counseling and education: emerging directions from current theory, research, and practice. Patient Counselling and Health Education. 1983;4(17):181.
18. Sluijs EM, Knibbe JJ. Patient compliance with exercise: different theoretical approaches to short-term and long-term compliance. Patient Education and Counseling. 1991;11:191–204.
19. Sluijs EM. A checklist to assess patient education in physical therapy practice. Phys Ther. 991;71(8):561–569.
20. Superio-Cabuslay E, Ward MM, Lorig KR. Patient education interventions in osteoarthritis and rheumatoid arthritis: a metaanalytic comparison with non steroidal anti infl ammatory drug Arthr Rheum. 1996;9(4):292–301.
21. Wyss James F., Patel Amrish D. (Eds.) Therapeutic Programs for Musculoskeletal Disorders, Demos Medical Publishing, 2013. — 407 p. — ISBN 978-1-936287-40-6.