Суглобова гра

Остеокінематика – вчення про рух кісток в просторі, (Paris & Loubert, 1990) інші користуються терміном «фізіологічний» (Maitland,  1991, 2001) або «класичний» (Paris, & Loubert, 1990, Patla, & Paris, 1993) рух. У будь-якому  суглобі є два типи руху: Поступальний рух – рух при якому  усі точки тіла переміщуються   паралельними траєкторіями; Обертальний рух – рух навколо нерухомої осі прямої на якій розташовані точки залишаються нерухомими (Levangie, Norkin, 2005).

Kaltenborn (2002) адаптував роботу MacConaill (1964, 1969) і підтримав думку про те, що комбінація рухів кручення, перекочування та ковзання, відбувається між поверхнями суглобів під час нормального руху. Ці рухи часто називають як додаткові рухи або компоненти руху, (Paris & Loubert, 1990;  Patla, &  Paris, 1993)   комбінація, яких необхідною складовою для забезпечення повного фізіологічного руху. Контакт суглобових поверхонь відбувається згідно концепції «правила опуклості-вгнутості» Kaltenborn (2002), вперше був описаний MacConaill (1964, 1969). Напрямок який займається вивчення руху між суглобовими поверхнями називається артрокінематика (Paris & Loubert, 1990).

Метод «суглобової гри» базується на теорії, згідно якої повна амплітуда пасивного руху в синовіальному суглобі можлива за наявності так званих додаткових рухів: ковзання, обертання, витягання, стискання. Це пасивні нефізіологічні рухи дуже малої амплітуди (до кількох міліметрів), що перебувають поза вольовим контролем пацієнта, їх може виконати лише фахівець (Герцик, 2018).

Під час процедури тестування клініцист оцінює окремий додатковий рух, кінцеве відчуття та наявність симптомів ( біль, крепітація) в кожному з напрямків (Maitland,  1991, 2001; Kaltenborn, 1993, 2002).  Обстеження додаткових рухів виконують у положенні суглобу, яке називається нещільноукладеним. Метод «суглобової гри» є як діагностичним так і терапевтичним втручанням згідно відповідних методичних рекомендацій.

 Абсолютні протипокази:

• За наявності підозри на гіпермобільність суглоба або нестабільність;
• За наявності випоту в суглобі;
• За наявності кінцевого відчуття кістка до кістки;
• Якщо медично нестабільний стан;
• За наявності гострого болю, що посилюється при повторній спробі процедури;
• Гостра радикулопатія;
• Хвороба кісток або перелом, який можна виявити на рентгенограмі;
• Спінальна артропатія (анкілозуючий спондиліт, дифузний ідіопатичний гіперостоз скелета, спондилоартопатія);
• Погіршення патології центральної нервової системи;
• Стан після зрощення суглобу;
• Порушення згортання крові (Wise, & Gulick, 2009).