Артродез – це  метод хірургічної фіксації суглобових поверхонь. Цей спосіб показано як первинне оперативне втручання у важких випадках, таких як біль у суглобах, пов’язаний із пізньою стадією артриту та нестабільність суглобів у яких рухливість є меншою проблемою [Beckenbaugh 2000, Thomas and Daniels, 2003].

Артродез суглобів кінцівок також призначений для пацієнтів зі значною слабкістю м’язів, які оточують суглоб, як результат неврологічних відхилень, наприклад периферична нейропатія надп’ятково-гомілкового суглоба або важка травма плечового сплетіння. Крім того, це може бути єдина доступна процедура порятунку пацієнт з невдалим тотальним ендопротезуванням суглоба, при протипоказі ревізійного втручання [Kitaoka, 2003].

Артродез застосовують найчастіше в шийному (Рис. 2) відділі або поперекового відділу хребта (Рис. 3), зап’ястя (Рис. 4), великого пальця (Рис. 5) та надп’ятково-гомілкового суглоба, але також використовувався в окремих випадках на плечі (Рис. 6) та стегні (Рис. 7). Наприклад, артродез одного або кількох суглобів надп’ятково-гомілкового суглоба та стопи (рис. 1)

Рис.1

Рис. 2

Рис. 3

Рис. 5

Рис. 4

Рис. 7

Рис. 6

Ця процедура, яка найчастіше використовується для зменшення болю у пацієнтів із   важким артритом [Thomas and Daniels, 2003]. Оптимальне положення дещо залежить від функціоналу потреби або цілі кожного пацієнта та можуть дещо відрізнятися у різних суглоби, наприклад ліктьовий і надп’ятково-гомілковий.

Наприклад, оптимальне положення для ліктьового зрощення у домінуючій руці зазвичай становить від 70° до 90°. Проте в недомінантній кінцівці, лікоть повинен бути більш розігнутим [Beckenbaugh, 2000]. Для жінки оптимальне положення для артродезу надп’ятково-гомілкового суглоба може бути трохи з більшим підошовним згинанням, ніж для чоловіка це дозволити жінці носити взуття з трохи більшою висотою каблука [Salter, 1999].

Хоча артродез знімає біль і створює стабільність в ураженому суглобі це не позбавлене недоліків. Оскільки навантаження передаються на з’єднання вище і нижче розташованих суглобів, існує потенціал розвитку надмірних навантажень що з часом призводить до болю та гіпермобільності в цих суміжних суглобах.

Зрощення суглобових поверхонь в положенні максимальної функції досягається внутрішньою фіксацією (тобто шпильками, цвяхами, гвинтами, пластини, кістковими трансплантом). Спочатку суглоб іммобілізують гіпсовою пов’язкою вище і нижче місця артродезу протягом 6-12 тижнів після операції. Пізніше використовується ортез до повного завершення загоєння кісток і утворення анкілозу даного суглоба [Beckenbaugh, 2000].

Післяопераційний менеджмент:

■ Оскільки в зрощеному суглобі неможливий рух, амплітуда руху і міцність повинна підтримуватися вище і нижче прооперованого суглобу.

■ Перенесення ваги обмежено, доки не буде виявлено наявність кісткового мозолю.

Отже проаналізувавши дану тему, можна зробити висновок, що роль фізичного терапевта та ерготерапевта після виконання даного оперативного втручання полягатиме у:

  • навчанні пацієнта;
  • підборі допоміжних засобів;
  • навчанні переміщення;
  • збільшення сили та амплітуди рухів у суміжних суглобах;
  • контролю набряку та болю;
  • навчанні перенесенню ваги на оперовану кінцівку; 
  • навчання самообслуговування та гігієни.

Підготував: Мельний Юрій, Панасевич Тарас

Література:

Beckenbaugh, RD: Arthrodesis. In Morrey, BF (ed): The Elbow and Its Disorders. Philadelphia: WB Saunders, 2000, p 751.

Thomas, RH, and Daniels, TR: Ankle arthritis. J Bone Joint Surg Am 85:923–936, 2003.

Mercier, LR: Practical Orthopedics, ed. 4. St. Louis: Mosby, 1995.

Salter, RB: Textbook of Disorders and Injuries of the Musculoskeletal System, ed. 3. Baltimore: Williams & Wilkins, 1999.

Kitaoka, HB: Complications of replacement arthroplasty of the ankle. In Morrey, BF (ed): Joint Replacement Arthroplasty, ed. 3.Philadelphia: Churchill Livingstone, 2003, pp 1151–1171.

error: