Артродез – це метод хірургічної фіксації суглобових поверхонь. Цей спосіб показано як первинне оперативне втручання у важких випадках, таких як біль у суглобах, пов’язаний із пізньою стадією артриту та нестабільність суглобів у яких рухливість є меншою проблемою [Beckenbaugh 2000, Thomas and Daniels, 2003].
Артродез суглобів кінцівок також призначений для пацієнтів зі значною слабкістю м’язів, які оточують суглоб, як результат неврологічних відхилень, наприклад периферична нейропатія надп’ятково-гомілкового суглоба або важка травма плечового сплетіння. Крім того, це може бути єдина доступна процедура порятунку пацієнт з невдалим тотальним ендопротезуванням суглоба, при протипоказі ревізійного втручання [Kitaoka, 2003].
Артродез застосовують найчастіше в шийному (Рис. 2) відділі або поперекового відділу хребта (Рис. 3), зап’ястя (Рис. 4), великого пальця (Рис. 5) та надп’ятково-гомілкового суглоба, але також використовувався в окремих випадках на плечі (Рис. 6) та стегні (Рис. 7). Наприклад, артродез одного або кількох суглобів надп’ятково-гомілкового суглоба та стопи (рис. 1)
Рис.1
Рис. 2
Рис. 3
Рис. 5
Рис. 4
Рис. 7
Рис. 6
Ця процедура, яка найчастіше використовується для зменшення болю у пацієнтів із важким артритом [Thomas and Daniels, 2003]. Оптимальне положення дещо залежить від функціоналу потреби або цілі кожного пацієнта та можуть дещо відрізнятися у різних суглоби, наприклад ліктьовий і надп’ятково-гомілковий.
Наприклад, оптимальне положення для ліктьового зрощення у домінуючій руці зазвичай становить від 70° до 90°. Проте в недомінантній кінцівці, лікоть повинен бути більш розігнутим [Beckenbaugh, 2000]. Для жінки оптимальне положення для артродезу надп’ятково-гомілкового суглоба може бути трохи з більшим підошовним згинанням, ніж для чоловіка це дозволити жінці носити взуття з трохи більшою висотою каблука [Salter, 1999].
Хоча артродез знімає біль і створює стабільність в ураженому суглобі це не позбавлене недоліків. Оскільки навантаження передаються на з’єднання вище і нижче розташованих суглобів, існує потенціал розвитку надмірних навантажень що з часом призводить до болю та гіпермобільності в цих суміжних суглобах.
Зрощення суглобових поверхонь в положенні максимальної функції досягається внутрішньою фіксацією (тобто шпильками, цвяхами, гвинтами, пластини, кістковими трансплантом). Спочатку суглоб іммобілізують гіпсовою пов’язкою вище і нижче місця артродезу протягом 6-12 тижнів після операції. Пізніше використовується ортез до повного завершення загоєння кісток і утворення анкілозу даного суглоба [Beckenbaugh, 2000].
Післяопераційний менеджмент:
■ Оскільки в зрощеному суглобі неможливий рух, амплітуда руху і міцність повинна підтримуватися вище і нижче прооперованого суглобу.
■ Перенесення ваги обмежено, доки не буде виявлено наявність кісткового мозолю.
Отже проаналізувавши дану тему, можна зробити висновок, що роль фізичного терапевта та ерготерапевта після виконання даного оперативного втручання полягатиме у:
- навчанні пацієнта;
- підборі допоміжних засобів;
- навчанні переміщення;
- збільшення сили та амплітуди рухів у суміжних суглобах;
- контролю набряку та болю;
- навчанні перенесенню ваги на оперовану кінцівку;
- навчання самообслуговування та гігієни.
Підготував: Мельний Юрій, Панасевич Тарас
Література:
Beckenbaugh, RD: Arthrodesis. In Morrey, BF (ed): The Elbow and Its Disorders. Philadelphia: WB Saunders, 2000, p 751.
Thomas, RH, and Daniels, TR: Ankle arthritis. J Bone Joint Surg Am 85:923–936, 2003.
Mercier, LR: Practical Orthopedics, ed. 4. St. Louis: Mosby, 1995.
Salter, RB: Textbook of Disorders and Injuries of the Musculoskeletal System, ed. 3. Baltimore: Williams & Wilkins, 1999.
Kitaoka, HB: Complications of replacement arthroplasty of the ankle. In Morrey, BF (ed): Joint Replacement Arthroplasty, ed. 3.Philadelphia: Churchill Livingstone, 2003, pp 1151–1171.
