Факти про ушкодження зв’язок латерального відділу гомілковостопного суглобу. Частина 1.

• Розтягнення зв’язок гомілковостопного суглоба є поширеною травмою серед спортсменів, з приблизно 85% за участю комплексу латеральних зв’язок. Латеральний зв’язковий комплекс складається з передньої таранно-малогомілкової зв’язки (ATFL), задньої таранно-малогомілкової зв’язки (PTFL), та п’ятково-малогомілкової зв’язки (CFL).
• Приблизно 70% усіх бічних розтягнень гомілки включають ізольоване ушкодження передньої таранно-малогомілкової зв’язки (ATFL).
• Сукупні дані з систематичного огляду та мета-аналізу оцінили частоту розтягнень гомілки в 12 випадків на 1000 на основі переглянутого дослідження найвищої якості за участю спортсменів, які займаються спортом у приміщенні та на корті з найбільшим ризиком отримання травм.
• Дослідження студентів-спортсменів показало, що принаймні 1 із 28 студентів-спортсменів отримують бічне розтягнення зв’язок гомілковостопного суглоба протягом кожного навчального року, з найбільшою частотою у баскетболі та футболі.
• Гострі бічні травми гомілки найчастіше виникають після надмірної інверсії і внутрішньої ротації заднього відділу стопи при цьому нога знаходиться в зовнішній ротації.
• Правила Оттави щодо гомілковостопного суглоба вказують, коли потрібна рентгенографія, у тому числі, коли пацієнт не може тримати вагу на травмованій кінцівці або коли є болючість в медіальній кісточці, латеральній кісточці, основі п’ятої плеснової кістки або човноподібної кістки.
• Хоча розтягнення зв’язок гомілковостопного суглоба дуже поширене серед фізично активного населення (Roos et al., 2017; Wiersma et al., 2018; Kerr et al., 2022 cited in Gaddi et al., 2022), приблизно 25% дорослих у загальній популяції мають в анамнезі розтягнення зв’язок гомілковостопного суглоба (Baldwin et al., 2017 cited in Gaddi et al., 2022). На жаль, у загальній популяції догляд за розтягненнями зв’язок гомілковостопного суглоба часто обмежується лікуванням симптомів (Bowers et al., 2021; Kosik et al., 2021, цитовано у Gaddi et al., 2022), і, як наслідок, довготривалі симптоми та фізична дисфункція є поширеними після розтягнення зв’язок гомілковостопного суглоба.
• Міттлі та ін. (2016) досліджували потенційні наслідки травм гомілковостопного суглоба для психології пацієнтів і тривожності, і виявили, що 19,5% спортсменів мали проблеми з невпевненістю в собі, а 23,2% припинили свою звичну діяльність.
• Зовсім недавно систематичний огляд, проведений Гадді та ін. (2022) та Альтомаре та ін. (2022), показав наявність високоякісних доказів на користь нехірургічного лікування гострих розтягнень латерального зв’язкового апарату гомілковостопного суглоба.
• Керкхоффс та ін. (2007) обговорювали хірургічний чи нехірургічний підхід до гострих травм комплексу латеральних зв’язок гомілковостопного суглоба та виявили недостатньо доказів у всіх рандомізованих контрольованих дослідженнях для підтвердження ефективності хірургічного лікування. Вони включали 20 випробувань та 2562 пацієнтів.
• Основною ознакою лікування гострої травми гомілковостопного суглоба є рання мобілізація та протокол відпочинку, льоду, компресії, і підвищення (RICE).Реабілітація після травми бічних зв’язок гомілковостопного суглоба та навколишніх тканин передбачає безперервний догляд, який залежить від тяжкості травми та здатність пошкоджених тканин переносити стрес.
• Приблизно 40–55% пацієнтів із травмою гомілковостопного суглоба страждають від залишкових симптомів, включаючи постійний біль, повторні розтягнення зв’язок і повторні епізоди вивиху. Крім того, 20% з пацієнтів продовжують повідомляти про симптоми нестабільності та болю в навіть через 5 років після гострого розтягнення гомілки. Загалом симптоми класифікуються як хронічні, якщо вони зберігаються понад 6 місяців
• Дослідження показують, що для багатьох пацієнтів хронічна нестабільність гомілковостопного суглоба, ймовірно, є результатом поганої початкової реабілітації після гострої травми.
• Традиційно приписують хронічну нестабільність гомілковостопного суглоба до механічної або функціональної нестабільності.
• Нестабільність розглядається як повідомлення пацієнта про відчуття нестабільності, яке може бути наслідком різноманітних причин, включаючи порушення пропріоцепції та відчуття порушення нервово-м’язової активності, або порушення контролю постави.
• Наявні докази свідчать про те, що через структуровану програму функціональної реабілітації 50% пацієнтів із хронічною нестабільністю гомілковостопного суглобу можуть досягти задовільної функціональної стабільності.
• Як доповнення до протоколу реабілітації при нестабільності гомілковостопного суглоба багатьом пацієнтам буде корисно використовувати ортез.
• Стійкі симптоми можуть існувати у 32%–74% випадків, в осіб з анамнезом бокового розтягнення гомілки, і ці симптоми можуть тривати понад 10 років.
• Нещодавнє дослідження в професійному футболі показало, що після повернення до спорту після розтягнення зв’язок гомілковостопного суглоба значна частина гравців мала залишковий дефіцит діапазону рухів підошовного згинання.

Підготував: Тарас Панасевич

Використана література:

1. Maffulli N, Ferran NA. Management of acute and chronic ankle instability. J Am Acad Orthop Surg. 2008;16(10):608–615.
2. Clanton TO, Campbell KJ, Wilson KJ, et al. Qualitative and quantitative anatomic investigation of the lateral ankle ligaments for surgical reconstruction procedures. J Bone Joint Surg Am.
   2014;96(12):e98.
3. Clanton TO, Campbell KJ, Wilson KJ, et al. Qualitative and quantitative anatomic investigation of the lateral ankle ligaments for surgical reconstruction procedures. J Bone Joint Surg Am.
   2014;96(12):e98.
4. Doherty C, Delahunt E, Caulfield B, Hertel J, Ryan J, Bleakley C. The incidence and prevalence of ankle sprain injury: a systematic review and meta-analysis of prospective epidemiological studies.
   Sports Med. 2014;44(1):123–140.
5. Ferran NA, Maffulli N. Epidemiology of sprains of the lateral ankle ligament complex. Foot Ankle Clin. 2006;11(3):659–662.
6. Roos KG, Kerr ZY, Mauntel TC, Djoko A, Dompier TP, Wikstrom EA. The epidemiology of lateral ligament complex ankle
   sprains in national collegiate athletic association sports. Am JSports Med. 2017;45(1):201–209.
7. Maffulli N, Ferran NA. Management of acute and chronic ankle
   instability. J Am Acad Orthop Surg. 2008;16(10):608–615.
8. Verhagen RA, de Keizer G, van Dijk CN. Long-term follow-up of inversion trauma of the ankle. Arch Orthop Trauma Surg. 1995;114(2):92–96. Gerber JP, Williams GN, Scoville CR, Arciero RA, Taylor DC. Persistent disability associated with ankle sprains: a prospective examination of an athletic population. Foot Ankle Int. 1998;19(10):653–660)
9. Hubscher M, Zech A, Pfeifer K, Hansel F, Vogt L, Banzer W. Neuromuscular training for sports injury prevention: a systematic review. Med Sci Sports Exerc. 2010;42(3):413–421. Zech A, Hubscher M, Vogt L, Banzer W, Hansel F, Pfeifer K. Neuromuscular training for rehabilitation of sports injuries: a systematic review. Med Sci Sports Exerc. 2009;41(10):1831–18
10. Freeman MA, Dean MR, Hanham IW. The etiology and prevention of functional instability of the foot. J Bone Joint Surg Br. 1965;47(4):678–685.)
11. Hubscher M, Zech A, Pfeifer K, Hansel F, Vogt L, Banzer W. Neuromuscular training for sports injury prevention: a systematic review. Med Sci Sports Exerc. 2010;42(3):413–421.
12. Zech A, Hubscher M, Vogt L, Banzer W, Hansel F, Pfeifer K. Neuromuscular training for rehabilitation of sports injuries: a systematic review. Med Sci Sports Exerc. 2009;41(10):1831–1841.)
13. Abassi M, Bleakley C, Whiteley R. Athletes at late stage rehabilitation have persisting deficits in plantar- and dorsiflexion, and inversion (but not eversion) after ankle sprain. Phys Ther Sport. 2019 Jul;38:30-35.